Західний дискурс щодо обставин створення Організації Північноатлантичного договору (НАТО) 75 років тому навряд чи є переконливим.
Однак цей надто спрощений дискурс необхідно вивчити, щоб поточний занепад організації можна було оцінити поза корисливою політикою членів НАТО.
Записи історії сторінка Державного департаменту США говорить про винайдення НАТО мовою, придатною для підручника з історії США для середньої школи.
«Після руйнування Другої світової війни європейські країни намагалися відновити свої економіки та забезпечити свою безпеку», — йдеться в ньому, що змусило США вжити заходів: «(інтеграція) Європи є життєво необхідною для запобігання комуністичної експансії через континент».
Це типова логіка ранньої доктрини НАТО. Це можна почерпнути з більшості заяв, зроблених західними країнами, які заснували та продовжують домінувати в організації.
Мова коливається між дружнім дискурсом – наприклад, Гаррі Трумена посилання до НАТО як до «сусідського акту» – і загрозливого, також жорстка мова Трумена проти «тих, хто може плекати злочинну ідею вдатися до війни».
Реальність, однак, залишається зовсім іншою.
Дійсно, після Другої світової війни США стали набагато сильнішими у військовому та економічному відношенні. Це було відображено в Плані Маршалла, «Плані економічного відновлення», який був стратегічним, а не благодійним актом. Він спроектував економічне відновлення окремих країн, які мали стати глобальними союзниками США на десятиліття вперед.
Після її створення тодішній держсекретар Канади Лестер Пірсон назвав «спільноту» НАТО частиною «світової спільноти», пов’язуючи силу першої зі «збереженням миру» для другої.
Якими б нешкідливими не здавалися такі формулювання, вони запровадили батьківські стосунки між НАТО, де домінують США, та рештою світу. Таким чином, це дозволило могутнім членам організації визначати від імені решти світу – і часто поза парасолькою ООН – такі поняття, як «мир», «безпека», «загроза» і, зрештою, , «тероризм».
Прикладом цього є те, що перший великий конфлікт, спровокований НАТО, не був спрямований проти зовнішніх загроз Європі чи територіям США, а стався за тисячі миль, на Корейському півострові.
Політичний дискурс Заходу хотів розглядати громадянську війну на півострові до втручання НАТО як приклад «комуністичної агресії». Ця «агресія» нібито змусила руки НАТО відреагувати. Зайве говорити, що Корейська війна (1950-53) була руйнівною.
75 років, що минули відтоді, довели хисткість цього аргументу. Радянський Союз давно розпався, і Північна Корея відчайдушно бореться за вихід із ізоляції. Тим не менш, неспокійний стан відсутності війни-без миру залишається на місці. У будь-який момент це може перерости у відверту війну.
Проте війна досягла зовсім іншого. Постійний стан відсутності миру є виправданням постійної військової присутності США в регіоні.
Подібні результати були після більшості інших втручань НАТО: Ірак (1991 і 2003), Югославія (1999), Афганістан (2001), Лівія (2011) і так далі.
Проте здатність розпочинати чи загострювати конфлікти та нездатність чи, можливо, небажання назавжди припинити війни, не є справжньою кризою НАТО через 75 років після її створення.
У статті, присвяченій річниці, міністр оборони Великобританії Грант Шаппс пише у Daily Telegraph, що НАТО має визнати, що зараз вона перебуває у «довоєнному світі».
Він розкритикував тих членів НАТО, які «все ще не можуть» виконати мінімально необхідні витрати на оборону, що дорівнює двом відсоткам загального національного ВВП. «Ми не можемо дозволити собі грати в російську рулетку з нашим майбутнім», – написав він.
Занепокоєння Шаппса часто висловлюють інші високопоставлені керівники та офіційні особи НАТО, які або попереджають про неминучу війну з Росією, або критикують один одного за зменшення впливу колись могутньої організації.
Велика частина цієї провини покладена на колишнього президента США Дональда Трампа, який прямо загрозою залишити НАТО під час свого єдиного терміну перебування на посаді.
Трамп зневажливо Проте коментарі та погрози навряд чи були причиною кризи. Це були симптоми зростаючих проблем, які тривали роками після драматичного відходу Трампа з Білого дому.
Кризу НАТО можна коротко описати так:
По-перше, геополітичних утворень, які існували після розпаду Радянського Союзу та його Варшавського договору, більше не існує.
По-друге, головний аспект нової глобальної конкуренції не можна зводити до військових термінів. Швидше, економічно.
По-третє, Європа зараз значною мірою залежить від джерел енергії, торгівлі та навіть технологічної інтеграції з країнами, які США вважають ворогами: Китаєм, Росією та іншими.
Тому, якщо Європа дозволить собі підписатися на поляризовану мову США щодо того, хто є ворогами та союзниками, вона заплатить високу ціну, особливо тому, що економіки ЄС уже борються під тягарем триваючих війн і постійних перебоїв у постачанні енергоресурсів.
По-четверте, вирішувати всі ці проблеми та інші за допомогою скидання бомб більше не можливо. «Ворог» занадто сильний, і мінливий характер війни робить традиційну війну в основному неефективною.
Незважаючи на те, що світ значно змінився, НАТО залишається відданим політичній доктрині минулої епохи. І навіть якщо двовідсотковий поріг буде досягнуто, проблема не зникне.
Настав час для НАТО переглянути свою 75-річну спадщину та проявити достатньо сміливості, щоб повністю змінити напрямок – замість того, щоб обирати стан немиру, фактично прагнучи справжнього миру.
ZNetwork фінансується виключно завдяки щедрості своїх читачів.
Задонатити