Є суттєва різниця між оголошенням про початок третьої світової війни та визначенням нового Гітлера. Після 9 вересня вороги президента Джорджа Буша включали Аль-Каїду, «вісь зла», розповсюджувачів зброї масового знищення та ісламський фашизм. Але тепер Іран є ворогом номер один, як це втілено в його провокаційному президенті Махмуді Ахмадінежаді.
За словами заступника державного секретаря США Ніколаса Бернса: «Наша суперечка з іранським урядом стосується не лише Ірану; це про те, що Іран робить на ширшому Близькому Сході. Оскільки Близький Схід займає переважну більшість часу та уваги нашої адміністрації та Конгресу, я хочу поставити проблему Ірану в більш широкому контексті того, що ми робимо на Близькому Сході та в світі. Наша думка полягає в тому, що Іран є викликом поколінням. Це не епізодичний або швидкоплинний виклик; це, ймовірно, буде на передньому плані нашої зовнішньої політики в 2010, 2012 і, можливо, 2020» (1).
Іран є провідною країною-експортером нафти, але чи справді він злий монстр (2)? Його військові витрати значно зросли з 2000 року, але армія все ще недостатньо оснащена. Роздробленість Іраку збільшила відносну важливість Ірану, але чия в цьому вина? Транснаціональне шиїтське духовенство може бути перевагою: деякі іракські та ліванські шиїти лояльні до іранських аятол. Але це також може виявитися слабкістю, оскільки багато іранських шиїтів лояльні до іракських і ліванських аятол. Шиїтське духовенство розділилося, не в останню чергу, щодо одного з основних принципів нинішнього іранського уряду, велаят-е факіх (охорона юриспруденції), який надає абсолютну владу верховному лідеру – колись аятоллі Хомейні, тепер аятоллі Хаменеї. Окрім релігійного аспекту, в іранській політиці існують розбіжності, які мало сприяють зміцненню режиму.
З початку 1990-х років кілька звітів США передбачали, що Іран матиме ядерну зброю протягом двох-трьох років. Це регулярно заперечували, але прогнози так само регулярно оновлювалися: у 1991, 1995, 2000 роках і сьогодні. І все ж Міжнародне агентство з атомної енергії кілька разів заявляло, що, незважаючи на спроби Тегерана уникнути контролю, у них немає доказів іранської військової ядерної програми.
Якби Іран завтра отримав ядерну зброю, що б сталося? В інтерв’ю в січні Жак Ширак, тодішній президент Франції, зробив суперечливу заяву, яка призвела до поспішного офіційного виправлення. «Куди Іран міг скинути свою бомбу?» запитав він. «Про Ізраїль? Якби це було так, Тегеран був би розбитий до того моменту, коли бомба була на відстані 200 метрів від Ірану. Була б відплата і примус. Ось у чому суть ядерного стримування». Але, як зазначив Ширак, володіння Іраном ядерною зброєю прискорить розповсюдження ядерної зброї в регіоні. Єгипет і країни Ради співробітництва Перської затоки (3) вже заявили про свій намір розвивати атомну енергетику для цивільних цілей. Мета без'ядерного Близького Сходу мала бути пріоритетною за умови, що вона включатиме Ізраїль – першу країну в регіоні, яка володіє ядерною зброєю.
Чорно-біле зображення
Але США бачать речі чорно-білими. Він не вважає, що ідея переконання, швидше за все, спрацює з ірраціональним іранським урядом під керівництвом Ахмадінежада, так само як і з Гамалем Абделем Насером чи Саддамом Хусейном. Професор Бернард Льюїс, історик-«сходознавець», який підтримав інтервенцію США в Ірак, зайшов настільки далеко, що цілком серйозно попередив, що Тегеран може скинути ядерну бомбу (якої в нього немає) на Ізраїль 22 серпня 2006 року, тому що це день, коли мусульманський календар вшановує втечу пророка Мухаммеда до Єрусалиму, а звідти на небо, і іранський президент вірить, що наступний апокаліпсис може прискорити повернення прихованого імама (4). Він написав: «Це цілком можна вважати відповідною датою для апокаліптичного кінця Ізраїлю і, якщо необхідно, світу. Далеко не напевно, що пан Ахмадінеджад планує будь-які подібні катаклізмічні події саме на 22 серпня. Але було б розумно мати на увазі цю можливість» (5).
Такий рівень божевілля є звичним явищем у Вашингтоні, де ворожість до Ірану з часів ісламської революції стала патологічною та призвела до агресивної антиіранської позиції не лише в Білому домі, але й у більшості кандидатів на виборах, демократів і республіканців, які звинувачують Іран у підриві Іраку та Афганістану. Подібну позицію дотримується міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер, який стверджував, що за всім в Іраку стоїть Іран і перетворює його на ідеальний тренувальний полігон (6). Зараз Франція вирізняється з-поміж своїх європейських колег, посиливши свою позицію, вимагаючи додаткових санкцій проти Ірану та приєднавшись до Вашингтона, саме тоді, коли війна США з тероризмом явно провалилася.
США в рамках своєї регіональної стратегії збільшують допомогу курдським, арабським, азербайджанським і белуджським меншинам в Іраку. Чи пошириться фрагментація Іраку на Іран? Така політика може призвести до деяких несподіваних зворотів: у той час як Курдська робітнича партія внесена до списку терористичних організацій, делегація від її дочірньої організації в Ірані, Партії вільного життя Курдистану, була прийнята в серпні у Вашингтоні разом із її лідером Рахманом Хадж Ахмаді. (7). Це не єдине протиріччя в антиіранській стратегії, яку Буш намагається врегулювати з Єгиптом, Йорданією, Ізраїлем та поміркованими країнами Перської затоки, і буде посилено під час конференції в Аннаполісі.
Для боротьби з шиїтами США збільшили пряму та непряму допомогу фундаменталістським сунітським групам, включаючи екстремістів, близьких до Аль-Каїди (8). В інтерв’ю каналу Al-Jazeera у квітні принц Йорданії Хасан звинуватив посадовця Саудівської Аравії (пізніше ідентифікованого як Бандара бін Султана, керівника національної безпеки Саудівської Аравії та близького до лідерів США) у фінансуванні радикальних сунітських груп. Влада Йорданії конфіскувала фільм.
Всього через рік після президентських виборів у США та за 16 місяців до закінчення терміну повноважень Буша існує значний ризик того, що він може спокуситися поспішно розпочати військову операцію проти Ірану, щоб приховати свої невдачі в Іраку.
У 2006 році, після чотирьох років роботи послом Ізраїлю в США, Дані Аялона запитали, чи вважає він, що такий непопулярний президент, як Буш, може прийняти таке рішення. «Так, я», — відповів він. «Ви повинні знати цю людину. Я мав привілей і вважаю його особистим другом. Люди, які його знають, знають, що він дуже рішучий. Він впевнений у моральній вищості демократії над диктатурою. Як він бачить, аятолла з ядерною бомбою робить нестерпну комбінацію, яка загрожує існуючому світовому порядку, тому він не дозволить цього зробити на своїй зміні» (9).
Переклад Кристини Горко
(1) http://bostonreview.net/BR32.3/burn …
(2) Селіг С. Гаррісон, «США агресивно втручаються в Іран», Le Monde diplomatique, англійське видання, жовтень 2007 р.
(3) Саудівська Аравія, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Оман і Катар.
(4) Відповідно до шиїтської доктрини останній імам зник у 874 році. Він відійшов від світу, але все ще живий, і знову з’явиться, щоб встановити правління справедливості та правди на землі.
(5) Бернард Льюїс, «Чи є в Ірану щось у запасі?», The Wall Street Journal, 8 серпня 2006 р. Див. також Ален Греш, «Злобна фантазія ісламу», Le Monde diplomatique, англійське видання, серпень 2005 р.
(6) AFP, 4 жовтня 2007 р.
(7) The Washington Times, 4 серпня 2007 р.
(8) Ален Греш, «Новий ворог, шиїти», Le Monde diplomatique, англійське видання, липень 2007 р.
(9) Інтерв'ю в Ма'арів, Тель-Авів, 19 листопада 2006 р.
ZNetwork фінансується виключно завдяки щедрості своїх читачів.
Задонатити