Націоналізовані банки є «єдиною відповіддю», каже економіст Стігліц. В інтерв’ю Deutsche Welle економіст, лауреат Нобелівської премії Джозеф Стігліц розповідає про націоналізацію банків, перспективи для країн, що розвиваються, і потребу в міжнародному фінансовому регуляторі.
DW-WORLD: Багато експертів побоюються, що, хоча зараз усе погано, ми ще не бачили найгіршої кризи. Чи поділяєте ви переконання, що нас чекає тривалий занепад, який може конкурувати з Великою депресією?
Джозеф Стігліц: Ми живемо в зовсім іншому світі, ніж під час Великої депресії. Тоді у нас була виробнича економіка. Зараз у нас економіка сфери послуг. Багато людей у Сполучених Штатах уже працюють неповний робочий день, тому що вони не можуть отримати повний робочий день. Люди більше говорять про «комплексні» показники безробіття, і вони показують безробіття на дуже високому рівні, близько 15 відсотків. Тож очевидно, що це серйозний спад.
Ще одна велика відмінність між теперішнім часом і Великою депресією полягає в тому, що тоді у нас не було системи безпеки. Тепер у нас є страхування на випадок безробіття.
Економісти Нуріель Рубіні та Нассім Талеб, які передбачили глобальний економічний спад, закликали до націоналізації банків, щоб зупинити фінансовий крах. Ви згодні?
Справа в тому, що банки в дуже поганому стані. Уряд США вклав сотні мільярдів доларів, але не принесло жодного ефекту. Цілком очевидно, що банки зазнали краху. Американські громадяни стали мажоритарними власниками дуже великої кількості великих банків. Але вони не контролюють. Будь-яка система, де є розділення власності та контролю, є рецептом катастрофи.
Націоналізація – єдина відповідь. Ці банки фактично збанкрутували.
За оцінками Інституту міжнародних фінансів, потік приватного капіталу до країн, що розвиваються, скоротиться приблизно на дві третини. Чи ми стоїмо перед ситуацією, коли ми можемо побачити повний крах багатьох країн, що розвиваються?
Я думаю, що багато урядів країн, що розвиваються, насправді мають набагато кращу центральну банківську систему, ніж Сполучені Штати. Вони усвідомили ризики надмірного левериджу, надмірної залежності від кредитування нерухомості, і тому вжили набагато виваженіших дій. Багато країн, що розвиваються, також створили значні запаси і перебувають у кращому становищі для подолання цієї кризи, ніж десять років тому.
Але на деяких чекають дуже важкі часи, потенційно дефолт. Деякі з цих країн страждають від того, що приділяли занадто багато уваги тому, що відбувається в Сполучених Штатах.
Чи слід вжити заходів для допомоги цим країнам, що розвиваються?
Дуже точно. Я вважаю, що це абсолютно необхідно не лише для інтересів цих країн, не лише з гуманітарної точки зору, але й з точки зору глобальної стабільності. Неможливо мати сильну глобальну економіку, коли існують великі вогнища економічних потрясінь.
Світовий банк закликав передові індустріальні країни, коли вони рятують власні промислові підприємства та надають субсидії, відкладати певні суми для країн, що розвиваються, які не можуть конкурувати в цьому нерівному ігровому полі.
Президент США Обама розкритикував банки за те, що вони виплачують мільярди премій керівникам, перебуваючи на межі банкрутства. Чи згодні ви з ним, що їхня поведінка є «ганебною» та «безвідповідальною»?
Так, це соромно і безвідповідально. Але це не дивно… роками керівники американських фірм захищали свою непомірну винагороду, кажучи, що це важлива схема стимулювання. Як взагалі можна надавати бонуси в мільярди доларів, якщо ваша фірма зазнала рекордних збитків у мільярди доларів? Якщо ви не винагороджуєте людей за невдачі, ви не повинні отримувати бонуси, ви повинні отримувати штрафи.
У своїй промові на Всесвітньому економічному форумі канцлер Німеччини Меркель попередила США про протекціонізм і розкритикувала субсидії для американських автомобільних компаній. Вона правильна? Чи бачите ви загрозу того, що США вдадуться до протекціоністських заходів?
Так, дуже чітко. Ми завжди усвідомлювали, що протекціонізм має дві форми: тарифи та субсидії. Субсидії спотворюють умови гри, як і тарифи. Субсидії є ще більш несправедливими та ще більш спотворюючими, тому що, хоча розвинені країни можуть надавати субсидії, бідні країни не можуть собі цього дозволити. Багаті країни спотворюють рівні умови гри, надаючи величезні субсидії, не обов’язково з метою захисту, а з наслідком захисту.
Меркель нещодавно закликала створити міжнародний орган фінансового нагляду, і консенсус щодо цього питання зростає. Як ви вважаєте, наскільки реалістичним є те, що уряди та компанії поступляться суверенітетом міжнародній організації?
Ідея Меркель є дуже важливою, і я її давно підтримую. Вам потрібна координація глобальної економічної політики, яка виходить за межі МВФ, який зазнав поразки, і Світового банку. Не можна сказати, що у нас відкриті кордони без глобального регулювання. Неможливо уявити, щоб ми дозволили ризикованим фінансовим продуктам, виробленим у країнах з неадекватним регулюванням, надходити без регулювання до Сполучених Штатів і навпаки. Міжнародні компанії, які віддані гобалізації, повинні бути в авангарді закликів до міжнародного регулювання.
---
Майкл Кнігге взяв інтерв'ю у Джозефа Стігліца.
Джозеф Стігліц був удостоєний Нобелівської премії з економіки в 2001 році. За президента США Білла Клінтона він був головою Ради економічних радників у 1995-1997 роках. Він був головним економістом Світового банку в 1997-2000 роках і був провідним автором книги Доповідь Міжурядової групи експертів зі зміни клімату 1995 року, яка розділила Нобелівську премію миру 2007 року. Зараз він є професором Колумбійського університету в Нью-Йорку.
ZNetwork фінансується виключно завдяки щедрості своїх читачів.
Задонатити